the_mockturtle (
the_mockturtle) wrote2014-11-04 09:40 pm
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Entry tags:
Ще трошки Євгена :)
Як біля скронь шалені кулі,
Що їх оспівує Кобзон,
Рочки швидесенько минули,
І в кожній миті свій резон -
Тим діточок приніс лелека,
А сих нема, а ці – далеко;
Сквасніли, наче молоко,
Колишні діви милолиці;
І знов Євгена до столиці
Везе скандзюбаний Гнідко.
Євген, втікаючи від кари,
Майстерно замітав сліди:
Як уколошкав Вольдемара,
То вештався сюди-туди.
Побачив Здолбунів і Броди,
Бердичів, Сарни, Жовті Води,
Дрогобич, Моршин і Сокаль;
І скрізь Євгена всі вітали
І запопадливо питали,
Чи пан добродій не москаль.
Відвідав Жмеринку й Тернопіль,
Гусятин, Збараж, Кремінець,
І Хуст, і Жашків, і Крижопіль,
Та ще й Подільський Кам’янець;
У Львові, як шукав криївку,
Спитав наступну останівку,
То ледве вшився звідтіля;
Та ось скінчилась біганина,
І блудного стрічають сина
Зірки московського Кремля.
Євген зітхнув, замовив смузі,
Поглянув тужно навкруги:
Куди не плюнь, ті самі друзі,
Одні й ті самі вороги;
Ті самі витончені душі
Їдять одні й ті самі суші,
Цитують ті самі рядки,
В одні й ті самі ходять клюби,
Та ще й в одностатеві шлюби
Понавступали залюбки.
Аж раптом файная кобіта
У леопардовім манті,
Струнка і гожа, мов трембіта,
Сіда в куток на самоті.
Сідає, замовля паелью,
Вийма з торбиночки Коелью,
Повільно сторінки горта...
Євген ураз забув про смузі:
«Це хто в червонім капелюсі
Таких філософів чита?»
Що їх оспівує Кобзон,
Рочки швидесенько минули,
І в кожній миті свій резон -
Тим діточок приніс лелека,
А сих нема, а ці – далеко;
Сквасніли, наче молоко,
Колишні діви милолиці;
І знов Євгена до столиці
Везе скандзюбаний Гнідко.
Євген, втікаючи від кари,
Майстерно замітав сліди:
Як уколошкав Вольдемара,
То вештався сюди-туди.
Побачив Здолбунів і Броди,
Бердичів, Сарни, Жовті Води,
Дрогобич, Моршин і Сокаль;
І скрізь Євгена всі вітали
І запопадливо питали,
Чи пан добродій не москаль.
Відвідав Жмеринку й Тернопіль,
Гусятин, Збараж, Кремінець,
І Хуст, і Жашків, і Крижопіль,
Та ще й Подільський Кам’янець;
У Львові, як шукав криївку,
Спитав наступну останівку,
То ледве вшився звідтіля;
Та ось скінчилась біганина,
І блудного стрічають сина
Зірки московського Кремля.
Євген зітхнув, замовив смузі,
Поглянув тужно навкруги:
Куди не плюнь, ті самі друзі,
Одні й ті самі вороги;
Ті самі витончені душі
Їдять одні й ті самі суші,
Цитують ті самі рядки,
В одні й ті самі ходять клюби,
Та ще й в одностатеві шлюби
Понавступали залюбки.
Аж раптом файная кобіта
У леопардовім манті,
Струнка і гожа, мов трембіта,
Сіда в куток на самоті.
Сідає, замовля паелью,
Вийма з торбиночки Коелью,
Повільно сторінки горта...
Євген ураз забув про смузі:
«Це хто в червонім капелюсі
Таких філософів чита?»
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
*Заодно узнал, что аист не только чорногуз, а еще и лелека. Зря прошла молодость, но хоть не дали помереть дурой*
А "скандзюбаний" у словнику не знайшов.
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
У леопардовій манті :)